Archive: 10 Листопада, 2019

Меткомбінати Тарути опинилися на межі зупинки

Дніпровський металургійний комбінат (ДМК) ім. Дзержинського (Дніпродзержинськ Дніпропетровської обл.) і Алчевський металургійний комбінат (АМК, Луганська обл.), що входять в корпорацію «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД, Донецьк), відчувають гостру нестачу коксу і знаходяться на грані зупинки.
Про це повідомляється в інформації ДМК імені Дзержинського з посиланням на генерального директора Максима Завгороднього.
«Ситуація по коксу настільки важка, що ми повинні були б призупинити виробництво взагалі як таке. Алчевськ зупинився, у нас з трьох доменних печей працює одна – на 75% потужності», – сказав Завгородній.
За його словами, першими комбінат підтримали колеги з компанії «Євраз», які вирішили надати 20 тис. тонн коксу. Це дозволяє в такому режимі одній доменною піччю дожити до того моменту, коли доїде кокс з Росії. Також кокс направлять на підприємство з «Алтайкокса» і ВАТ «Кокс» (Кемерово, РФ) – обидві компанії відвантажать по 30 тис. тонн коксу, який надійде 14 серпня.
«І з цієї дати ми починаємо працювати до кінця місяця на повну потужність», – пояснив гендиректор.
При цьому він зазначив, що причина цієї ситуації – в діях бойовиків, які замінували залізничну станцію Дебальцеве (Донецька обл.).
«Алчевськ, щоб не зупинити коксову батарею, зробив собі одну залізничну гілку і тепловозною тягою приносить вугілля. Якщо батарея охолоне, Алчевський меткомбінат втратить основні фонди. Як підсумок – буде вирішуватися питання з Алчевським меткомбінатом, потім – з нашим», – зазначив топ-менеджер.
М. Завгородній додав, що компанія знайшла обсяги коксу в Європі: «Незважаючи на високу ціну і транспортні витрати, будемо займатися цим питанням, щоб забезпечити комбінат коксом в наступному місяці, замість Алчевська. А далі, сподіваюся, все має налагодитися».
В даний час з «Заводу» на ДМК ім. Дзержинського поставляється близько 850 тонн коксу, з іншого коксохімзаводу «Євразу» – близько 320 тонн коксу на добу.
«Цей ресурс дозволяє нам виробляти однієї доменною піччю близько 1,850 тис. тонн чавуну на добу: з використанням 25 куб. м газу, 40 кг антрациту і коксу-горіха плюс 520 кг металургійного коксу на тонну чавуну. Звичайно, цього дуже мало, подальші переділи не завантажені. Ми поки призупинили поставки сировини, але як тільки кокс почне надходити, почнемо збільшувати обсяги виробництва», – уточнив гендиректор.
В даний час ДМК Дзержинського веде переговори з колегами із групи «Метінвест» щодо співпраці з ПАТ «Євраз -Дніпродзержинський КХЗ», який поставляв кокс Маріуполь, але зараз існують проблеми з доставкою.
«Тому, швидше за все, ми досягнемо якихось домовленостей в найближчі дні, і кокс, який у них є, вони будуть віддавати нам», – вважає топ-менеджер.
За його словами, перебої з поставками коксу – тимчасове явище, комбінат продовжує працювати.
«Ми намагаємося займати людей на тих роботах, на яких можемо займати. Нікого за свій рахунок відправляти не будемо, але і премій ніяких не буде, тобто змінна частина буде зменшена, тому що ми не працюємо і план не виконуємо. Тарифні ставки будуть виплачуватися – це без питань», – резюмував гендиректор.

Україна втрачає сотні мільйонів доларів на експорті металобрухту через корупцію

Через корупційних схем держава щорічно втрачає сотні мільйонів доларів на експорті металобрухту, вважає доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, міністр промисловості України у 1995-1997 рр. Валерій Мазур. Про це він написав у статті для «Дзеркало тижня».
Уряду України необхідно своєю постановою негайно скасувати надумане квотування та інші перешкоди для вільного експорту металобрухту з України. Такий крок буде відповідати підписаним Україною Договору про приєднання до СОТ та Угоди про асоціацію з ЄС. Завдяки цьому вже в 2015 р. Україна зможе наростити обсяги експорту брухту чорних металів до 2,5 млн т і отримати приблизно 700 млн дол. від експорту цієї продукції.
Автор нагадує, що протягом десятиліть Україна була одним з найбільших заготівельників і експортерів металобрухту. В кінці 2000-х в Україні щорічно заготовляли 8-11 млн т брухту чорних металів, а експорт становив 4,5–5,2 млн т. Металобрухту з надлишком вистачало і для вітчизняної металургії, і для експорту.
Тобто Україна експортувала 46-54% зібраного металобрухту. Брухтозаготівельні підприємства (втормети) створювали тисячі робочих місць, регулярно сплачували зарплату і податки, завантажували своїми замовленнями порти, залізницю і суду речфлота. Експорт металобрухту щорічно забезпечував надходження в Україну близько 1 млрд дол.
Як йдеться в статті, такий великий фінансовий потік валюти не залишився без уваги «смотрящих» попередньої влади. І кримінальні «схемники» в 2012-2013 рр. реалізували схему переорієнтації грошових потоків з бюджету в приватні кишені. По-перше, заблокували вільний експорт металобрухту. По-друге, ввели порядок ручного регулювання обсягів експорту брухту шляхом видачі чиновниками Міністерства економічного розвитку і торгівлі дозволів (квот) на експорт цієї продукції. Незаконну систему обмеження експорту металобрухту обплели павутиною підзаконних актів у вигляді розпоряджень і постанов Кабміну, наказів спочатку Мінпромполітики, а пізніше Мінекономрозвитку.
Економічна небезпека для держави
Такий порядок дозволяє відмовляти у видачі квот реальним експортерам брухту і видавати дозволи на вивезення за кордон сотень тисяч тонн цієї продукції посередницьким фірмам. В більшості такі фірми не мають ні заготовленого металобрухту, ні договорів з портами на його перевантаження, ні зафрахтованих суден. Вони просто перепродують отримані в міністерстві дозволу (квоти) реальним експортерам. Тариф доходить до 10 дол. за квоту на експорт тонни металобрухту. При мінімальному обсязі експортованого брухту, наприклад, в 2013 р. близько 255 тис. т сума «дивідендів» від перепродажу квот могла становити орієнтовно 1,5–2,0 млн дол. Навіть якщо припустити, що названа сума завищена вдвічі, все одно вражає розмах корупції.
Реалізація задумів щодо обмеження експорту брухту чорних металів автоматично супроводжувалася зменшенням надходжень валюти в Україну.
Українські металурги підтримують систему обмеження експорту металобрухту, оскільки у випадках його блокування брухтозаготівельники змушені продавати брухт чорних металів за викидними цінами, заниженими в порівнянні з світовими майже на 100 дол./тобто Сумарно за рахунок більш низької закупівельної ціни брухту чорних металів і відстрочки платежів металурги отримують... прибуток в розмірі 300-350 млн дол. у рік.
Через штучне стримування експорту в останні роки країна фактично затоварена металобрухтом. Його нікуди збувати. В результаті такої промислової політики збір і заготівля брухту чорних металів зменшилася з 8-11 до 5,0–5,5 млн т в рік.
На думку автора, усунення корупційних бар'єрів Україна зможе вийти в 2016 р. на колишні обсяги (до 4 млн т) експорту брухту чорних металів, що забезпечить 1,0–1,2 млрд дол. валютних надходжень і близько 40 млн євро прямих вливань до бюджету за рахунок експортного мита. Істотну надбавку в дохідну частину бюджету дадуть додаткові податкові відрахування внаслідок активізації роботи підприємств по заготівлі та експорту металобрухту, а також задіяні при експортних операціях річкові і морські порти України, судноплавні компанії.
При цьому законодавчого «парасольки» для обґрунтування обмежень експорту металобрухту немає. Статтею 9 Закону України «Про металобрухт» передбачено, що контракти на експорт металобрухту підлягають реєстрації, але не «погодженням» та «затвердження», як трактують це чиновники. Відповідно, всі постанови і розпорядження Кабміну, накази Мінекономрозвитку, що базуються на необхідність «узгодження контрактів», є сумнівними з правової точки зору. Квотування експорту брухту чорних металів порушує не тільки українське законодавство, але і підписані Україною Договір про приєднання до Всесвітньої торгової організації і Угода про асоціацію з Європейським Союзом. А значить, і порушує принципи свободи, в тому числі торгівлі.
Автор пише, що представники промисловості, української асоціації вторинних металів (УАВтормет) і експортерів металобрухту (УАЭМ), що об'єднують практично всі брухтозаготівельні підприємства, неодноразово зверталися до А. Яценюку, Н.Яресько, Ст. Гонтарєвої, А. Турчинову, А. Абромавичусу з конкретними пропозиціями щодо спрощення регуляторної бази та усунення з неї норм, що перешкоджають веденню бізнесу в сфері експорту металобрухту. «Позитивної реакції від названих персон і, головне, рішучих дій поки, на жаль, немає. Ухиляються від необхідного втручання СБУ і МВС, хоча мова йде, по суті, про економічну безпеку держави», - відзначає автор статті.

Електрометалургійний комплекс України

Протягом останніх півтора десятків років частка сталі, виробленої в електродугових
печах у країні, залишалася майже незмінною – на рівні трохи більше 4%, що значною
мірою суперечить світовій практиці часткового показника електросталі в загальному обсязі
виробництва (до 20-30%). Між тим в 2010 році в Україні відзначений приріст обсягів
виробництва електросталі – її частка склала вже понад 6,5%. Які ж подальші
перспективи розвитку електрометалургійного комплексу України, що є великим
споживачем брухту чорних металів?
Чорна металургія України є одним з європейських і світових лідерів у виробництві
і експорті металопродукції. За даними інституту IISI (Бельгія), Україна займає восьме
місце у світі і третє в Європі (після Росії і Німеччини) за обсягами виробництва сталі. У 2010
році, за даними ПХО «Металургпром», в Україні було вироблено понад 32,7 млн. т сталі.
При цьому Україна входить в число провідних країн-експортерів металопродукції, конкуруючи з
Японією, Росією і КНР.
Гігантська частка експорту в загальному обсязі виробництва сталі істотно впливає
на розвиток металургійного комплексу України, що знаходить своє вираження в прагненні
адаптувати наявні потужності і технології до вимог світового ринку щодо
якості і вартості продукції. Стратегія мінімізації витрат зумовила прагнення
багатьох виробників обмежуватися виробництвом різного роду напівпродуктів (слябів,
довгомірних квадратних і круглих заготовок тощо), на які значно легше отримати
торгові квоти і на які в меншій мірі поширюються вимоги міжнародних
правил сертифікації.
Динаміка
Розглядаючи динаміку зміни обсягів виробництва сталі в період з 1991 по 2010 рік (див.
малюнок внизу), не можна не відзначити кілька досить важливих особливостей:
• українська чорна металургія пережила два жорстоких кризи, під час яких
дуже сильно впали обсяги виробництва: у середині 90-х років минулого століття і в 2008–
2009 роки; вихід з цих криз характеризується досить повільним підйомом обсягів
виробництва, які вже не досягають докризових показників;
• вітчизняна металургія характеризується дуже великою часткою обсягів виробництва
стали в мартенівських печах, від яких уже відмовилися у всьому світі в силу їх високої
енергоємності і низької продуктивності;
• протягом майже всього розглянутого періоду частка сталі, виробленої в електродугових
печах, складає трохи більше 4% (цей показник залишається практично незмінним протягом
останніх півтора десятків років), що в значній мірі суперечить світовій практиці
пайової показника електросталі в загальному обсязі виробництва (до 20-30%).
Між тим в 2010 році в Україні відзначений приріст обсягів виробництва електросталі: було
вироблено трохи більше 2,2 млн т (до уваги не прийняті дев'ять найбільш великих підприємств),
що становить вже понад 6,5% від загального обсягу сталі, виробленої в країні.
Найбільшими виробниками електросталі (малюнок на стор 23) є ПРАТ «Донецький
електрометалургійний завод» (р. Донецьк), ТОВ «Електросталь» (р. Курахове, Донецька
область), ВАТ «Дніпроспецсталь» (р. Запоріжжя). Перші два підприємства досить ефективні
і розвиваються в рамках стратегії мінімізації витрат виробництва. Разом з тим
цілий ряд міні-заводів концентрується на стратегіях спеціалізації у виробництві або
фіксації певного сегмента ринку. Наприклад, особливе місце в цьому списку займають
ВАТ «Енергомашспецсталь» і сталеплавильний цех, що входить до складу Новокраматорського
машинобудівного заводу, які забезпечують виробництво великих і надвеликих
ковальських зливків, які є дорогими видами продукції.
На наш погляд, таку низьку частку електросталі в загальному обсязі виробництва в Україні слід
пов'язувати відразу з декількома причинами.
По-перше, Україна є єдиною країною в світі, яка вкрай повільно
здійснює реалізацію стратегії заміни мартенівських печей іншими способами виплавки
стали. Наявність великого парку мартенівських печей (в експлуатації знаходиться 18 печей)
забезпечує високе споживання металобрухту (металева частина шихти мартенівської
плавки щонайменше на 50% складається з металобрухту), що забезпечує високу його
споживання всередині країни.
По-друге, в Україні неухильно зростає частка сталі, розливної безперервним способом
(рис. 3), що істотно знижує частку так званого оборотного брухту.
Так, при розливанні сталі у злитку вихід придатної заготовки становить 80-85%, а при розливі
на машинах безперервного лиття – 99-99,5%. Це в свою чергу значно збільшує
потреби металургійних підприємств в амортизаційному металобрухт.
По-третє, Україна має дуже вигідне географічне розташування, розгалужену
залізничну мережу і ланцюжок вельми привабливих портів на Чорному і Азовському морях,
що забезпечує трейдерам і заготівельників металобрухту дуже сприятливі умови
для торгівлі в Середземноморському басейні. Це практично обмежує можливість
будівництва металургійних міні-заводів для переробки металобрухту за принципом
консолідації роботи металлозаготовителей в окремому територіально замкнутому районі (як
це спостерігається, наприклад, в Росії).
По-четверте, недалеко від України розташовані найбільші металургійні міні-
заводи (Молдавський металургійний завод, заводи Туреччини тощо), плавильні потужності
яких певний час були орієнтовані на металобрухт з України.
Нові потужності
Між тим в останні роки в Україні відзначена тенденція появи декількох нових
електрометалургійних міні-заводів невеликої потужності зі стратегією мінімізації
витрат, тобто переплавом металобрухту в дугових сталеплавильних печах і розливанням на
сортових МБЛЗ. Достатньо відмітити, що тільки за 3-4 роки на металургійної карті України
з'явилися такі підприємства, як ТОВ «Електросталь» (р. Курахове), ЗАТ «Азовелектросталь» (р.
Маріуполь), ЗАТ «ТСА Стилгруп» (р. Павлоград).
Ще однією сформувалася тенденцією в плані розвитку електросталеплавильного
виробництва в Україні є прагнення деяких власників металургійних заводів
здійснити поетапну заміну мартенівських цехів на електросталеплавильні.
Так, в даний час здійснюється реконструкція ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний
завод» (р. Дніпропетровськ). Формат заводу включає в себе мартенівський, колесопрокатный,
трубоелектрозварювальний і чотири трубопрокатних цеху. До складу мартенівського цеху ВАТ «НТЗ»
входять чотири основні мартенівські печі місткістю 250 т, що працюють скрап-процесом,
а також ділянка позапічної обробки з агрегатом «ківш-піч» і камерним вакууматором.
Сталь розливають сифонним способом у виливниці. Передбачається, що технологічна
ланцюжок нового міні-заводу буде включати сучасну дугову піч сталеплавильну
ДСП-160 для виплавки напівпродукту (1,3 млн т сталі на рік); ділянка позапічної обробки
стали з двопозиційним агрегатом «ківш-піч» і двокамерним вакууматором, а також дві
МБЛЗ криволінійного типу для розливання кола і квадрата (прямокутника). Вихід міні-
заводу протягом року на проектну потужність буде супроводжуватися висновком з експлуатації
мартенівського цеху, що, зокрема, дозволить знизити питому витрату природного газу на
виробництво сталі на 8,5–9 разів.
На ВАТ «Донецьксталь» (р. Донецьк) ведуться активні роботи по модернізації мартенівського
цехи, що передбачає заміну мартенівських печей високопотужної 150-тонної дугового
сталеплавильної піччю виробництва італійської фірми Danieli. Однак з моменту кризи,
охопила світову металургію, реконструкція була фактично заморожена, а виробництво
сталі мартенівським цехом в 2010 році склала 529 тис. т. Передбачається, що нова ДСП буде
пущена в експлуатацію в середині 2012 року. Її пуск дозволить істотно збільшити обсяг
виробництва сталі (приблизно 1,3–1,4 млн т в рік). Примітно те, що в металевій частині
шихти нового електросталеплавильного виробництва буде використовуватися до 40% рідкого
чавуну, що забезпечить зниження потреби підприємства в металевому брухті. Імовірним
розвитком подальшої модернізації сталеплавильного цеху буде спорудження нової МБЛЗ.
Безумовно, реалізація перерахованих вище проектів буде стимулювати зростання попиту на
металобрухт в Україні.
Прогноз
Таким чином, розвиток металургійного комплексу України відбувається на базі внутрішньої
сировинної бази, що обумовлює переважний розвиток киснево-конвертерного
процесу виплавки сталі. В даний час частка виплавки сталі в електродугових печах
становить трохи більше 6,5%, що, ймовірно, слід пов'язувати зі збереженою високою
часткою виплавки сталі в мартенівських печах. При цьому основним технологічним побудовою
підприємств з виплавкою сталі в електродугових печах є концепція «металургійного
міні-заводу» зі стратегією мінімізації витрат на виробництво. У цьому плані Україна
володіє сучасними підприємствами, які конкурентоспроможні на світовому ринку.
Разом з тим спостерігається в останні роки зменшення обсягів виплавки мартенівської
стали зумовлює появу нових міні-заводів і електросталеплавильних цехів в структурі
діючих металургійних заводів. У цьому випадку частка електросталі в Україні може
збільшитися до 12-15% вже в найближчі 5-6 років. Проте поведінка конкурентів, безперервний
зростання цін на енергоносії, дефіцит металобрухту, посилення вимог до якості
металопродукції та екологічності заводів може певною мірою скорегувати
наведені цифри як в один, так і в іншу сторону. При цьому слід мати на увазі, що
по мірі розширення розливання сталі на МБЛЗ металлофонд України буде значно
зменшуватися, що в перспективі може призвести до реального дефіциту металобрухту.

Європейський брухт нержавіючої сталі 18/8 падає в ціні

Ціни на брикетах брухт нержавіючої сталі 18/8 на внутрішньому ринку Європи на цьому тижні знову падають через слабкість попиту, повідомляють торговці. Матеріал імпортується з €1330-1350 ($1637-1661) за тонну CIF порівняно з €1350-1370 за тонну минулого тижня.
«Імпорт, як і раніше нецікавий і не особливо потрібен, особливо в літній період, який традиційно є часом очікування подальшого розвитку подій», заявив один з трейдерів.
«Підприємства зараз не замовляють матеріал у великих обсягах – попит невисокий», - додав інший.
MetalTorg.Ru