Як влаштований брухтовий бізнес в окупированном Донецьку
Особливість металобрухтового бізнесу в тому, що він живий в будь-яку кризу. Навіть під артилерійським обстрілом і танковими атаками не перестають добувати кольорові метали і чормет. Для розуміння економіки металобрухтового бізнесу публікуємо статтю, опубліковану на Україні і відображає точку зору з позиції місцевої влади. Нашим читачам буде швидше цікавий рівень цін та економічні особливості металобрухтового ринку в невизнаних республіках.
Ось уже третій рік триває збройний конфлікт на Донбасі, і, як це часто буває, поки на передовій йдуть бої, у відповідності з відомою фразою «Кому війна, а кому мати рідна», на тимчасово непідконтрольної території Україні процвітає різного роду «бізнес». Одним з найбільш популярних на території урбанізованої та індустріальної Донецької області залишається збір і подальша реалізація брухту чорних і кольорових металів, благо споживачів, металургійних заводів, вистачає з лишком
Бізнес на металобрухт на території самопроголошеної «ДНР» розпочався практично з перших днів, благо металу на території індустріального Донбасу вистачало завжди. В хід пішло все – від традиційних металевих люків каналізації і кабелів до обладнання підприємств, власники яких не встигли або не змогли, з-за великих обсягів, вивезти його з території, що стала так званої «Донецької народною республікою».
Перший час він носив досить «дикий» характер, зазвичай різали метал і продавали його в Російську Федерацію і Україну самі бойовики незаконних збройних формувань. Так сказати, тримаючи поруч автомат та інструмент для розпилювання металу.
Потім даний бізнес перейшов на сходинку вгору – тепер його стали проводити різного роду «бізнесмени», які перебувають «під дахом» різноманітних збройних формувань.
Без перебільшення, мільйони тонн безхазяйного металу, що опинилися на території тимчасово непідконтрольної Україні частині Донецької області – дуже ласий шматок для того, щоб могли пройти повз нього ті, хто намагається підім'яти під себе все, що приносить прибуток. У нашому випадку – лідери самопроголошеної «ДНР».
Металобрухт було проголошено стратегічним ресурсом, який належить «республіці», і 8 квітня 2016 року вийшов Наказ № 8 так званого «міністерства економічного розвитку ДНР», в якому затверджувалися правила для господарської діяльності по заготівлі та зберігання брухту чорних і кольорових металів на території самопроголошеної «ДНР».
У це важко повірити, але якісь правила, наскільки це слово, звичайно, взагалі застосовне до псевдогосударственному освіту, з'явилися лише через півтора роки після створення «держави». До цього даний вид бізнесу був повністю в тіні і по суті являв з себе кримінальний бізнес за крадіжку ресурсу не тільки у держави Україна, але й так званої «Донецької народної республіки».
Процедура отримання ліцензії передбачала її оплату в розмірі від 200 до 500 тисяч рублів, що на той момент складала від 80 до 200 тисяч гривень, створення пунктів прийомів, відповідних поставленим вимогам, укладення договорів з постачальниками металобрухту та вимоги щодо доведення законного походження брухту металів.
Про те, наскільки важливе значення надають у «ДНР» торгівлі металобрухтом, дає історія екс-мера Горлівки від так званої «ДНР» Станіслава Кіма. У перервах між проголошенням себе головнокомандуючим військами УРСР і родичем Кім Чен Ыра, а також іншими витівками, неабияк позабавившими користувачів YouTube, він спробував монополізувати ринок металобрухту в Горлівці. Для цього «мер» затіяв листування з так званим «головою ДНР» Олександром Захарченко на предмет створення в Горлівці підприємства-монополіста за здійснення діяльності у зборі металобрухту. У цій справі мер хотів стати конкурентом визнаному в Горлівці «металевого» ділкові, за сумісництвом «депутатові верховної ради ДНР» і просто «авторитетному» горлівчанину Юрію Крикуленко на прізвисько «Беня».
Нарешті в липні 2016-го року «мер» Станіслав Кім просто видав розпорядження, яким зобов'язав усіх в місті здавати метал єдиної фірмі — ТОВ «Росдонтрейд» — за ціною 5000 рублів (2000 гривень) за тонну. Отриманий прибуток, як заявлялося, повинна була бути спрямована на патріотичне виховання молоді та благоустрій міста Горлівки».
Втім, вже через кілька днів після цього розпорядження Станіслав Кім був знятий зі своєї посади.
Монополія по Ташкенту
Те, що не вдалося мера Горлівки здійснити на території одного міста, повною мірою вдалося зробити на території всієї так званої «ДНР». Власне, швидше за все, і не була встановлена монополія в одному місті саме тому, що контроль над металобрухтом збиралися захопити гравці серйозніше.
В кінці листопада «міністр промисловості і торгівлі ДНР» Олексій Грановський і «міністр доходів і зборів ДНР» Олександр Тимофєєв, він же «Ташкент», зібрали представників всіх підприємств-трейдерів металобрухту на території «ДНР» і в усній формі поставили перед наступним фактом. З 1 грудня 2016 р. введено заборону на вивіз металобрухту на ЄМЗ (Єнакіївський металургійний завод) — єдиний переробляє брухт чорних металів завод, а єдиним (монопольним) правом скуповувати металобрухт оголошується якесь ТОВ «Торговий дім «Гірник» за ціною 6000 російських рублів (на той момент 2400 гривень) за 1 тонну з усіма податками.
Пояснювалося це тим, що металобрухт планувалося використовувати при запуску «Юзівського металургійного заводу», який насправді «віджатий» Донецький електрометалургійний завод, закритий ще в 2012 р. через нерентабельність. Для його запуску потрібно 20 млн дол. Саме для цього весь чорний брухт і планувалося акумулювати в одних руках — ТОВ «Торговий дім «Гірник».
А тепер найцікавіше, ТОВ «Торговий дім «Гірник» — це всього-навсього українське підприємство ТОВ «Геркулес», чудово знайоме в багатьох регіонах України як виробник харчових продуктів, насамперед шляхом переробки молочної продукції, і прекрасно відоме донеччанам морозивом аналогічної торгової марки). Судячи з відкритою інформацією, «торговий дім» з успіхом поєднує виробництво харчових продуктів з виробництвом чавуну, сталі та феросплавів.
А скринька відкривається просто – є в підконтрольному Україні місті Курахове металургійний завод «Електросталь», власник якого за сумісництвом є власником ТОВ «Геркулес», і потреба заводу у брухті проступають чітко. І за копійки куплений лом «ДНР» може бути проданий за ціною 6000 гривень (близько 13000 рублів) за 1 тонну в Україні.
«Ліцензія для заняття бізнесом у сфері металобрухту коштувала від 200 до 500 тисяч рублів, а зібраний метал я міг продавати на Єнакіївський металургійний завод 5500 гривень за тонну, тепер мене змушують продавати його по 2400 гривень, завод залишають без сировини, а його робітників без роботи. Ось така афера в «народній» республіці», — зізнався один з підприємців, який здійснює діяльність у сфері прийому металобрухту на території самопроголошеної «ДНР».
Судячи за обсягом виплачених за 2016 рік «податків» — майже 50 мільйонів російських рублів (близько 20 мільйонів гривень), — справи у ТОВ «Торговий дім «Гірник» йдуть непогано.
Вивозять вагонами, суди схвалюють
Металобрухт – не наркотики або зброю, і щоб бізнес був вигідним, його необхідно вивозити великими обсягами – вагонами, і контрабандисти вивозять не соромлячись. Як це можливо?
12 червня 2015 року був виданий Наказ № 415 першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про затвердження тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів (товарів) через лінію дотику в межах Донецької та Луганської областей». У його додатку № 5 перераховуються підприємства, які мають дозволи на переміщення товарів через лінію дотику. Як правило, це підприємства, які являють собою єдині виробничі ланцюжки, чиї ланки – заводи, цехи, склади — опинилися на непідконтрольної території Україні.
Ось вони-то і стали тією ширмою, за якою контрабандисти можуть вивозити товар з території так званої «ДНР» і реалізовувати його на території України. Однією з них і стало згадуване вище металургійне підприємство в Курахове.
Втім, не варто думати, що цей процес зовсім вже легкий і з контрабандою ніхто не бореться.
24 січня Служба безпеки України заявила про затримання в місті Костянтинівці Донецької області 19 вагонів металобрухту на загальну суму близько 6 мільйонів гривень з території так званої «ДНР». Дана поставка, за повідомленням прес-служби СБУ, повинна була стати першою в спробі налагодити роботу постійного каналу контрабанди металобрухту, який, за моїми відомостями, належить якраз ТОВ «Торговий дім «Гірник». Даний метал призначався для транспортування в Маріуполь і його продажу на металургійні підприємства портового міста.
За моїми даними, затримання вантажу сталося ще в грудні 2016 року, і йому супроводжували судові баталії. Двічі Жовтневим районним судом міста Маріуполь накладався арешт на вантаж і двічі дане рішення було оскаржено в судах власником вантажу.
Нарешті в даний момент Апеляційним судом Донецької області було прийнято рішення про зняття арешту з вантажу, а значить, його власники можуть реалізувати його. І якщо СБУ не доведе, що він незаконного походження, ТОВ «Торговий дім «Гірник» зможе заплатити «податки» в «ДНР» і профінансувати продовження існування даного псевдогосударственного освіти і війну на Донбасі.
Чому судді не прислухалися до аргументів СБУ? Можливо, ті були недостатньо переконливими, а можливо, свою роль зіграв матеріальний фактор — все-таки 6 мільйонів гривень на кону.