Електрометалургійний комплекс України

Протягом останніх півтора десятків років частка сталі, виробленої в електродугових
печах у країні, залишалася майже незмінною – на рівні трохи більше 4%, що значною
мірою суперечить світовій практиці часткового показника електросталі в загальному обсязі
виробництва (до 20-30%). Між тим в 2010 році в Україні відзначений приріст обсягів
виробництва електросталі – її частка склала вже понад 6,5%. Які ж подальші
перспективи розвитку електрометалургійного комплексу України, що є великим
споживачем брухту чорних металів?
Чорна металургія України є одним з європейських і світових лідерів у виробництві
і експорті металопродукції. За даними інституту IISI (Бельгія), Україна займає восьме
місце у світі і третє в Європі (після Росії і Німеччини) за обсягами виробництва сталі. У 2010
році, за даними ПХО «Металургпром», в Україні було вироблено понад 32,7 млн. т сталі.
При цьому Україна входить в число провідних країн-експортерів металопродукції, конкуруючи з
Японією, Росією і КНР.
Гігантська частка експорту в загальному обсязі виробництва сталі істотно впливає
на розвиток металургійного комплексу України, що знаходить своє вираження в прагненні
адаптувати наявні потужності і технології до вимог світового ринку щодо
якості і вартості продукції. Стратегія мінімізації витрат зумовила прагнення
багатьох виробників обмежуватися виробництвом різного роду напівпродуктів (слябів,
довгомірних квадратних і круглих заготовок тощо), на які значно легше отримати
торгові квоти і на які в меншій мірі поширюються вимоги міжнародних
правил сертифікації.
Динаміка
Розглядаючи динаміку зміни обсягів виробництва сталі в період з 1991 по 2010 рік (див.
малюнок внизу), не можна не відзначити кілька досить важливих особливостей:
• українська чорна металургія пережила два жорстоких кризи, під час яких
дуже сильно впали обсяги виробництва: у середині 90-х років минулого століття і в 2008–
2009 роки; вихід з цих криз характеризується досить повільним підйомом обсягів
виробництва, які вже не досягають докризових показників;
• вітчизняна металургія характеризується дуже великою часткою обсягів виробництва
стали в мартенівських печах, від яких уже відмовилися у всьому світі в силу їх високої
енергоємності і низької продуктивності;
• протягом майже всього розглянутого періоду частка сталі, виробленої в електродугових
печах, складає трохи більше 4% (цей показник залишається практично незмінним протягом
останніх півтора десятків років), що в значній мірі суперечить світовій практиці
пайової показника електросталі в загальному обсязі виробництва (до 20-30%).
Між тим в 2010 році в Україні відзначений приріст обсягів виробництва електросталі: було
вироблено трохи більше 2,2 млн т (до уваги не прийняті дев'ять найбільш великих підприємств),
що становить вже понад 6,5% від загального обсягу сталі, виробленої в країні.
Найбільшими виробниками електросталі (малюнок на стор 23) є ПРАТ «Донецький
електрометалургійний завод» (р. Донецьк), ТОВ «Електросталь» (р. Курахове, Донецька
область), ВАТ «Дніпроспецсталь» (р. Запоріжжя). Перші два підприємства досить ефективні
і розвиваються в рамках стратегії мінімізації витрат виробництва. Разом з тим
цілий ряд міні-заводів концентрується на стратегіях спеціалізації у виробництві або
фіксації певного сегмента ринку. Наприклад, особливе місце в цьому списку займають
ВАТ «Енергомашспецсталь» і сталеплавильний цех, що входить до складу Новокраматорського
машинобудівного заводу, які забезпечують виробництво великих і надвеликих
ковальських зливків, які є дорогими видами продукції.
На наш погляд, таку низьку частку електросталі в загальному обсязі виробництва в Україні слід
пов'язувати відразу з декількома причинами.
По-перше, Україна є єдиною країною в світі, яка вкрай повільно
здійснює реалізацію стратегії заміни мартенівських печей іншими способами виплавки
стали. Наявність великого парку мартенівських печей (в експлуатації знаходиться 18 печей)
забезпечує високе споживання металобрухту (металева частина шихти мартенівської
плавки щонайменше на 50% складається з металобрухту), що забезпечує високу його
споживання всередині країни.
По-друге, в Україні неухильно зростає частка сталі, розливної безперервним способом
(рис. 3), що істотно знижує частку так званого оборотного брухту.
Так, при розливанні сталі у злитку вихід придатної заготовки становить 80-85%, а при розливі
на машинах безперервного лиття – 99-99,5%. Це в свою чергу значно збільшує
потреби металургійних підприємств в амортизаційному металобрухт.
По-третє, Україна має дуже вигідне географічне розташування, розгалужену
залізничну мережу і ланцюжок вельми привабливих портів на Чорному і Азовському морях,
що забезпечує трейдерам і заготівельників металобрухту дуже сприятливі умови
для торгівлі в Середземноморському басейні. Це практично обмежує можливість
будівництва металургійних міні-заводів для переробки металобрухту за принципом
консолідації роботи металлозаготовителей в окремому територіально замкнутому районі (як
це спостерігається, наприклад, в Росії).
По-четверте, недалеко від України розташовані найбільші металургійні міні-
заводи (Молдавський металургійний завод, заводи Туреччини тощо), плавильні потужності
яких певний час були орієнтовані на металобрухт з України.
Нові потужності
Між тим в останні роки в Україні відзначена тенденція появи декількох нових
електрометалургійних міні-заводів невеликої потужності зі стратегією мінімізації
витрат, тобто переплавом металобрухту в дугових сталеплавильних печах і розливанням на
сортових МБЛЗ. Достатньо відмітити, що тільки за 3-4 роки на металургійної карті України
з'явилися такі підприємства, як ТОВ «Електросталь» (р. Курахове), ЗАТ «Азовелектросталь» (р.
Маріуполь), ЗАТ «ТСА Стилгруп» (р. Павлоград).
Ще однією сформувалася тенденцією в плані розвитку електросталеплавильного
виробництва в Україні є прагнення деяких власників металургійних заводів
здійснити поетапну заміну мартенівських цехів на електросталеплавильні.
Так, в даний час здійснюється реконструкція ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний
завод» (р. Дніпропетровськ). Формат заводу включає в себе мартенівський, колесопрокатный,
трубоелектрозварювальний і чотири трубопрокатних цеху. До складу мартенівського цеху ВАТ «НТЗ»
входять чотири основні мартенівські печі місткістю 250 т, що працюють скрап-процесом,
а також ділянка позапічної обробки з агрегатом «ківш-піч» і камерним вакууматором.
Сталь розливають сифонним способом у виливниці. Передбачається, що технологічна
ланцюжок нового міні-заводу буде включати сучасну дугову піч сталеплавильну
ДСП-160 для виплавки напівпродукту (1,3 млн т сталі на рік); ділянка позапічної обробки
стали з двопозиційним агрегатом «ківш-піч» і двокамерним вакууматором, а також дві
МБЛЗ криволінійного типу для розливання кола і квадрата (прямокутника). Вихід міні-
заводу протягом року на проектну потужність буде супроводжуватися висновком з експлуатації
мартенівського цеху, що, зокрема, дозволить знизити питому витрату природного газу на
виробництво сталі на 8,5–9 разів.
На ВАТ «Донецьксталь» (р. Донецьк) ведуться активні роботи по модернізації мартенівського
цехи, що передбачає заміну мартенівських печей високопотужної 150-тонної дугового
сталеплавильної піччю виробництва італійської фірми Danieli. Однак з моменту кризи,
охопила світову металургію, реконструкція була фактично заморожена, а виробництво
сталі мартенівським цехом в 2010 році склала 529 тис. т. Передбачається, що нова ДСП буде
пущена в експлуатацію в середині 2012 року. Її пуск дозволить істотно збільшити обсяг
виробництва сталі (приблизно 1,3–1,4 млн т в рік). Примітно те, що в металевій частині
шихти нового електросталеплавильного виробництва буде використовуватися до 40% рідкого
чавуну, що забезпечить зниження потреби підприємства в металевому брухті. Імовірним
розвитком подальшої модернізації сталеплавильного цеху буде спорудження нової МБЛЗ.
Безумовно, реалізація перерахованих вище проектів буде стимулювати зростання попиту на
металобрухт в Україні.
Прогноз
Таким чином, розвиток металургійного комплексу України відбувається на базі внутрішньої
сировинної бази, що обумовлює переважний розвиток киснево-конвертерного
процесу виплавки сталі. В даний час частка виплавки сталі в електродугових печах
становить трохи більше 6,5%, що, ймовірно, слід пов'язувати зі збереженою високою
часткою виплавки сталі в мартенівських печах. При цьому основним технологічним побудовою
підприємств з виплавкою сталі в електродугових печах є концепція «металургійного
міні-заводу» зі стратегією мінімізації витрат на виробництво. У цьому плані Україна
володіє сучасними підприємствами, які конкурентоспроможні на світовому ринку.
Разом з тим спостерігається в останні роки зменшення обсягів виплавки мартенівської
стали зумовлює появу нових міні-заводів і електросталеплавильних цехів в структурі
діючих металургійних заводів. У цьому випадку частка електросталі в Україні може
збільшитися до 12-15% вже в найближчі 5-6 років. Проте поведінка конкурентів, безперервний
зростання цін на енергоносії, дефіцит металобрухту, посилення вимог до якості
металопродукції та екологічності заводів може певною мірою скорегувати
наведені цифри як в один, так і в іншу сторону. При цьому слід мати на увазі, що
по мірі розширення розливання сталі на МБЛЗ металлофонд України буде значно
зменшуватися, що в перспективі може призвести до реального дефіциту металобрухту.

Comments are closed.