В даний час практично всі експерти сурмлять про брак металобрухту в Україні, акцентуючи увагу на тому, що якщо нічого не зробити зараз, то через пару-трійку років ситуація ще більш ускладниться. Сукупність відразу кількох причин призвела до наступило серед «брухтовиків» кризі. Однак ситуація ще не перейшла «точку неповернення» і все ще можна виправити, правда, всього лише заручившись реальною підтримкою з боку держави.
Переорієнтація
Передбачається, що поточний рік стане переломним для брухтозаготівельній галузі країни: вперше за роки незалежності України обсяги імпортних поставок брухту можуть перевищити експортні. Відомо, що в минулому році загальний збір брухту чорних металів в країні був найменшим за останні 15 років і склав лише 6 млн. т.
Добре ще, що відчути на собі зниження даного показника металурги змогли лише взимку, коли практично всі українські виробники стали зіткнулися з фактом недопоставок брухту. Але погано те, що, за прогнозами експертів, ситуація буде тільки погіршуватися. Так, за розрахунками об'єднання «Металургпромом» та асоціації «УАВтормет», потреба внутрішнього ринку в ломе в поточному році складе 6,7 млн. т. Передбачуваний обсяг заготівлі брухту в країні в 2013 році складе приблизно 5,7 млн. т, що призведе до дефіциту брухту в розмірі 1 млн. т.
Далі – гірше. За прогнозами фахівців ДП «Укрпромзовнішекспертиза», в найближчі три роки дефіцит брухту в Україні порівняно з минулим роком зросте більш ніж удвічі: від 537 тис. т у 2012 році до 1,1 млн. т в 2015 році. А до 2020 року, коли прогнозована потреба ГМК країни в ломе складе 9 млн. т, нестача його на національному ринку може досягти 3,4 млн. т.
Причини виникнення
При цьому не можна сказати, що обсяги відсутнього брухту зросли різко, наче сніг на голову». Тут скоріше підійде інша метафора: дефіцит наростав «як сніжний ком», який почав формуватися ще з кінця нульових, коли легкодоступні джерела брухту стали потихеньку виснажуватися.
Дійсно, всього якихось десять років тому в Україні щорічно заготовлювалося близько 10 млн. т металобрухту. Такі обсяги не тільки з лишком забезпечували потреби внутрішнього ринку, але і дозволяли експортувати значну частину сировини. Шкода тільки, що причиною профіциту сталевого брухту в країні тоді була не підвищена продуктивність брухтозаготівельній галузі, а повсюдна утилізація частини основних фондів країни, які після розпаду СРСР перестали використовуватися за своїм прямим призначенням. При цьому, адекватної заміни виведеному металлофонду не було, що вже тоді створювало передумови до майбутнього дефіциту сировини. Підсумком стало майже повне виснаження до 2008 року легкодоступних джерел, витяг сировини з яких не вимагало значних інвестицій і високих закупівельних цін. Тому в період 2008-2011 років обсяги заготівлі в країні знизилися до 7 млн. т в рік.
У минулому ж році ситуація ще більш загострилась із-за падіння закупівельних цін на лом в Україні: середньорічна ціна закупівлі металосировини в 2012 році впала до $318 за тонну проти $370 в 2011 році. А так як питома вага фізичних осіб у заготівлі брухту в країні досить високий, падіння цін передбачувано спричинило за собою зниження активності первинних брухтоздавачів, що, в свою чергу, призвело до зупинки більшості демонтажних робіт на великих об'єктах.
Паралельно значно погіршувалася платіжна дисципліна металургів у відносинах з постачальниками брухту. Затримки в платежах з боку меткомбінатів в середині минулого року досягали 3-4 місяців, що «вимивало» оборотні кошти трейдерів, не дозволяючи їм вчасно розраховуватися з заготовщиками матеріалу. Все це призвело до того, що багато незалежні постачальники лому в минулому році згорнули нерентабельний бізнес, зменшивши і до цього низькі показники обсягів ломосбора.
Ну і «останньою краплею» в сформованої в Україні ситуації з брухтом стало відкриття нових електросталеплавильних потужностей на місці закриваються мартенів. Адже для виробництва сталі в електросталеплавильних печах потрібно в 2,5-3 рази більше брухту, ніж в мартенах. А в Україні тільки за останні кілька років почали свою роботу ряд електросталеплавильних заводів: «Електросталь», «Азовелектросталь», «Дніпросталь». На підході нова електросталеплавильна піч на «Донецьксталь – метзавод».
При цьому варто відзначити, що запущений в листопаді минулого року електросталеплавильний комплекс «Дніпросталь» ще не вийшов на свою проектну потужність (при повній його завантаження необхідно 1,5 млн. т брухту в рік), а другий серед найбільших споживачів брухту – Донецький електрометалургійний завод (потреба в ломе становить близько 1 млн. т в рік) призупинив в минулому році свою роботу. Очевидно, що при запуску зазначених електросталеплавильних потужностей в повному обсязі проблема дефіцит брухту в Україні ще більше посилиться.
Можливо «світле майбутнє»?
Перекрити наростаючі потреби брухту в країні металурги намагаються з допомогою імпортних поставок. Однак вступила в силу з 1 січня 2013 року норма, що встановлює ввізне мито на брухт чорних металів у розмірі 5% від митної вартості, дану можливість відсунула на другий план. Звичайно, у випадку повної відсутності брухту в країні споживачам нічого не залишиться, крім як купувати імпортну сировину за високими цінами (з урахуванням мита та транспортування), а тут, дивись, і українські брухтозаготівельники активізуються, піднявши ціни на свій продукт до рівня імпортних. «Відмінна» підтримка вітчизняних брухтозаготівельників, правда, за рахунок металургів.
Підтримати українських брухтовиків намагалися і з допомогою безпрецедентного для України квотування на вивезення цієї сировини за межі держави (у травні минулого року з'явилася постанова Кабінету міністрів про запровадження квот на експорт металобрухту у розмірі не більше 900 тис. т в рік). Однак це викликало скоріше зворотну реакцію, піднявши ажіотаж серед брухтовиків, які вже подали заявки на експорт понад 5,5 млн. т брухту при середньорічному експорті в розмірі не більше 800 тис. т.
Звичайно, для докорінної зміни ситуації з браком металобрухту необхідні більш радикальні заходи з боку держави, зокрема інвестування в реалізацію масштабних інфраструктурних програм. Сьогодні значна частина залізничних колій та комунальної трубної структури потребує повсюдне оновлення, а це хороший джерело металобрухту, який допоможе послабити напругу на ринку заготівлі сировини. Однак при всій очевидній вигоді сьогодні в цьому напрямку поки мало що робиться.
Ще однією можливістю заповнити дефіцит брухту в Україні є використання альтернативних сировинних матеріалів, наприклад горячебрікетірованного заліза (HBI/DRI). Однак через дорожнечу природного газу, який використовується в якості відновника при виробництві DRI, інтерес до нього поки досить слабкий.
 
Ольга Фоміна,
Rusmet.ru