Останнім часом актуальною темою для обговорення експертами та учасниками металургійного бізнесу є майбутнє посилення дефіциту брухту на внутрішньому ринку України, яке поставить перед металургією, однією з головних вітчизняних галузей промисловості, нові завдання і виклики. Проте вся полеміка найчастіше зводиться до констатації тривіальних фактів, які лише описують склалися складності в розвитку брухтозаготівлі. У той же час визначення фундаментальних причин проблем забезпечення сталевим ломом наших метзаводів незаслужено відходить на задній план.
Ще десятиліття тому Україна заготовляли близько 10 млн т сталевого брухту, що дозволяло з лишком забезпечувати потреби місцевої металургії і значну частину заготовленої сировини вивозити на зовнішні ринки. Причиною таких істотних обсягів збору сировини виступали досить специфічні фактори, які відрізняються від чинників високої продуктивності брухтозаготівельних галузей розвинених країн. Мається на увазі масштабна утилізація активної і пасивної частини основних фондів країни, які дісталися у спадщину після розпаду СРСР і які не використовувались за прямим призначенням. Однак масове виведення з експлуатації основного капіталу не супроводжувалася адекватною заміною виведеного металофонду, що заздалегідь створювало передумови виникнення проблеми дефіциту сировини в майбутньому. Так при внутрішньому споживанні прокату на рівні 4-8 млн т протягом 2000-2007 рр. (це без врахування того, що значна частина спожитого прокату йшла на експорт у вигляді трубної продукції), річний обсяг ломосбора становив 9-10 млн т, що свідчило про виснаження металофонду країни.
Надалі легкодоступні джерела, витяг сировини з яких не вимагало значних інвестицій і високих закупівельних цін, практично повністю виснажилися, що призвело до зниження заготовки до ~7 млн т/рік у 2008-2011 рр. Саме зниження обсягів доступної сировини на внутрішньому ринку зумовило швидке зростання закупівельних цін, які за останні десять років збільшилися майже в п'ять разів, що стало фактором підвищеної конкуренції між внутрішніми трейдерами і експортерами.
Де ж криється фундаментальна причина всіх вищеописаних проблем брухтозаготівельній галузі України?
На думку експертів аналітичного проекту Delphica, основним чинником скорочення доступних джерел брухту в нашій країні є низький рівень внутрішнього споживання прокату по відношенню до ломозаготовке. Саме незначне закладини нового металу в сумарний металофонд грає роль «міни сповільненої дії», яка може вилитися в неможливість високопродуктивної роботи галузі в перспективі найближчого десятиліття. Якщо, приміром, у США щорічно будівельним сектором споживається близько 30 млн т прокату, то в Україні цей показник трохи більше 2 млн т. Аналогічна диспропорція спостерігається і в інших сталепотребляющих галузях нашої країни. Таким чином, в Україні в буквальному сенсі відбувається зменшення металофонду без адекватної компенсації по введенню металу зі сторони різних галузей національної економіки. Однак обсяги внутрішнього споживання прокату є похідною величиною або аргументом деякої функції, під якою розуміється платоспроможний попит населення і державні програми інвестицій у розвиток сталепотребляющих галузей.
Після розвалу СРСР і початку структурних кризових явищ в економіці платоспроможність (або просто добробут населення) різко знизилося, що відобразилося на обвал попиту на всі товари народного користування, як автомобілі, житло, товари тривалого користування, предмети побуту і т. д. В той же час зовнішній попит на продукцію української економіки був надзвичайно низькими в силу невисокої якості вітчизняних товарів. Таким чином, сталепотребляющие галузі були позбавлені можливості хоча б утримувати виробничі показники на одному рівні, так як ринок не потребував пропонованому кількості і якості товарів. У результаті чи не єдиним виходом для металургії з цієї ситуації стала переорієнтація на експорт, що стало важливим чинником витрачання металофонду, без його адекватної компенсації. Так близько 2/3 виплавленої сталі експортувалося, що являло собою прихований вивіз потенційного металобрухту за межі країни.
Такі негативні тенденції в частині розвитку зазначених галузей могли б бути поліпшені за допомогою державної підтримки розвитку шляхом інвестицій у реалізацію масштабних інфраструктурних програм. Однак хронічний дефіцит бюджету, корупція та відсутність чіткої стратегії розвитку не дозволили відродити потенціал національної економіки. У результаті зазначені чинники обумовлюють стагнацію брухтозаготівлі країни, а ті проблеми, які у всіх на слуху», є лише зовнішній прояв зазначених фундаментальних факторів.
Наслідком вищеописаної ситуації є неоптимальна структура заготовки в розрізі основних джерел сировини. Під оптимальністю структури заготівлі брухту мається на увазі наявність максимально можливого питомої ваги тих джерел, які мало корелюють з довгостроковими економічними циклами. Приміром, автомобільний брухт, брухт з утилізованої тари і товарний промисловий брухт генеруються на відносно постійній основі, що дозволяє уникати періодичного виникнення дисбалансу. Протягом тривалого періоду часу в Україні сформувалася структура заготовки з переважанням таких категорій брухту, як лом будівельних конструкцій та брухт з промислового обладнання. Сумарно на дані джерела припадає близько ~75% загальної заготівлі, в той час як у розвинених країнах цей показник становить 50-60%. У той же час частка автомобільного брухту, товарно-промислового та брухту з тари дорівнює 15%, а в ЄС – 25%. Такий стан речей в Україні створює необхідність активного інвестування в оновлення основних фондів країни, однак найчастіше обсягів інвестицій явно недостатньо навіть для підтримки простого відновлення капітальних активів.
Таким чином, визначивши фундаментальні фактори проблем вітчизняної брухтозаготовки, висновок про можливості її розвитку напрошується сам собою. Лише зростання державних і приватних інвестицій в інфраструктурне оновлення нашої країни здатний закласти передумови для поступового підвищення споживання сталі в Україні, внаслідок чого у брухтозаготівлі є всі шанси нарощувати свою продуктивність шляхом вилучення брухту з зношеного металофонду. Крім цього, основним інструментом виведення тяглової галузі з кризи є кардинальне покращення добробуту країни в цілому. Проте вирішення цієї проблеми, ймовірно, триватиме не одне десятиліття...
Юрій Добровольський,
Проект «Delphica»
ДОВІДКА
Інформаційний портал Delphica розроблений фахівцями «Агенція індустріального розвитку» в партнерстві з компанією ДП «Укрпромзовнішекспертиза».
Одним з основних напрямків нашої діяльності є аналітичні дослідження ринків і широкий спектр консалтингових послуг у секторах сталі і металургійної сировини. Такі роботи забезпечують наших клієнтів детальною інформацією про поточний стан ринків, містять прогнози їх розвитку на певну перспективу, допомагають визначитися зі стратегією і напрямком розвитку бізнесу.
Контакти: Україна, 04053, м. Київ, вул. Артема, 60, тел. +38 044 4844368,
E-mail: press-center@delphicasteel.com, www.delphicasteel.com
