Дефіцит металобрухту на українському ринку плавно наростав з середини 2000-х років. Проте після запуску у 2012 році промисловцем Віктором Пінчуком електросталеплавильного комплексу «Дніпросталь», яке споживає 1 млн т брухту в рік, нестача сировини стала безпрецедентною і катастрофічною, повідомляє ІА «Вільна преса».
Цієї зими українські металурги зіткнулися з безпрецедентною браком металобрухту. За даними «Метал-кур'єр», за перші три тижні січня підприємства отримали менше 70% від запланованої потреби, а сукупні запаси сировини (те й інше – без урахування «Інтерпайп Нижньодніпровського трубопрокатного заводу) впали до 85-90 тис. т, що відповідає менш ніж тижневої потреби галузі в цій сировині. На деяких підприємствах резерви брухту обчислюються одиницями тисяч тонн, внаслідок цього їм доводиться збільшувати частку чавуну в шихті, що веде до зростання собівартості.
При цьому металурги навіть не намагаються стимулювати постачальників допомогою підвищення цін, що в четвертому кварталі утримувалися на рівні близько $300 за т без ПДВ і витрат на доставку, і лише в середині січня додали до $310-315 за т.
Металобрухту на українському ринку просто немає, і взяти його в нинішніх умовах нізвідки.
Можна сказати, що до нинішнього дефіциту металобрухту Україна йшла довго і наполегливо. Ще в 2004 році в країні збір брухту перевищував 9 млн т, з яких понад 2,5 млн т було експортовано. Однак до середини минулого десятиліття збирачі в основному підібрали запаси старого брухту, що накопичилися в країні ще з радянських часів, а поставки вторинної сировини з металообробних заводів скоротили внаслідок спаду у вітчизняній промисловості. Нарешті, перехід до безперервного розливання сталі, і закриття ряду мартенівських печей призвели до зменшення надходжень оборотного брухту, який утворювався на самих меткомбінатах.
З 2005 року уряд з подачі «металургійного лобі» початок послідовно «тиснути» експортерів брухту, щоб залишити більший обсяг цієї сировини для потреб внутрішніх виробників сталі. Цієї мети він «блискуче» домоглося. На 2012 рік була встановлена експортна квота в розмірі 900 тис. т брухту, але вона не була обрана навіть наполовину.
У січні-листопаді минулого року поставки металобрухту за кордон склали всього 366,5 тис. т, що на 50,3% менше, ніж у той же період річної давності. Причому, в останні кілька місяців експортні операції практично повністю припинилися. Влада спочатку вкрай ускладнили процес отримання дозволів на продаж металобрухту за кордон, а потім просто перестали надавати трейдерам нові квоти.
На жаль, але більше брухту для вітчизняних металургів від цього не стало. За даними фахівців державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза», за перші десять місяців минулого року на українські сталеливарні підприємства було поставлено 4,1 млн т металобрухту – на 28,5% менше, ніж у той же період роком раніше. З урахуванням експорту скоротився, збори впали більш ніж на 30%. Між тим, потреба українських металургів в покупному ломе в 2012 році оцінювалася приблизно в 6,5 млн т.
Чимала частка провини за нестачу сировини лежить, втім, і на самих металургів. У відносинах з постачальниками брухту вони до недавнього часу відзначалися, м'яко кажучи, вельми низькою платіжною дисципліною. Тривалі затримки платежів за вже поставлений брухт стали звичайним явищем. Це призвело до того, що багато незалежні постачальники сировини були змушені згорнути бізнес, а власні заготівельні служби металургійних груп, як виявилося, не змогли повністю вирішити завдання забезпечення меткомбінатів ломом. Восени цього року металурги, схаменувшись, почали преміювати трейдерів за своєчасні і повні поставки брухту, але, як мовиться, поїзд вже пішов.
При цьому заповнити нестачу вітчизняної сировини за рахунок імпорту українські компанії не змогли. Як повідомляє «Метал-кур'єр», в минулому році в країну надійшло близько 110 тис. т брухту, на 14% менше, ніж роком раніше. Більша частина поставок прийшла з Казахстану. Судячи з усього, українські металурги не змогли запропонувати іноземним продавцям більш вигідні умови, ніж їх колеги з Туреччини, яка є найбільшим імпортером металобрухту в світі, і Росії.
Подальші перспективи українського ринку металобрухту представляються досить невтішними. У листопаді минулого року була зупинена мартенівська піч на заводі «Інтерпайп НТЗ», замість якої працює електропіч. Її потреба в ломе оцінюється в 1,5 млн т в рік, з яких близько 1,0 млн т компанія має намір закуповувати на внутрішньому ринку і 0,5 млн т – одержувати в якості оборотного лому, включаючи постачання з інших підприємств групи «Інтерпайп».
Крім того, цієї зими попит на брухт був нижче норми з-за зупинки Донецького електрометалургійного заводу, який взагалі-то є найбільшим в країні споживачем цієї сировини після «Інтерпайп НТЗ». Якщо навесні це підприємство відновить роботу, проблема загостриться ще сильніше.
Тому в поточному році, так і надалі Україні доведеться збільшувати імпорт металобрухту або інших видів сировини, наприклад, відновленої/горячебрікетованого заліза з Росії. При цьому, вітчизняним металургам важко розраховувати на значні обсяги поставок. Білорусь використовує внутрішні запаси брухту повністю, та ще й імпортує з Росії, центральноєвропейські країни не можуть бути великими постачальниками, а Казахстан – істотно розширити обсяги експорту.
Мабуть, українським виробникам стали доведеться змагатися за російський та румунський брухт з турецькими компаніями, що призведе до збільшення вартості цієї сировини в нашій країні.
Правда, в цьому випадку повинні збільшитися і збори в самій Україні. Дефіцит брухту ослабне, якщо меткомбінати стануть по-справжньому цінувати своїх постачальників.