Криза, в якій в даний час знаходиться українська металургійна галузь, має однією з основних причин труднощів із забезпеченням сировиною. Мова йде, насамперед, про металобрухт і коксівному вугіллі.
За даними ДП «Укрпромзовнішекспертиза», в перші десять місяців 2012 року надходження металобрухту на українські металургійні підприємства зменшились на 28,5% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Цієї зими багато меткомбінати зіткнулися з дефіцитом брухту, з-за чого були вимушені збільшувати частку чавуну в шихті. Збори металобрухту в Україні в останні роки стабільно скорочуються, причому, вітчизняні компанії не можуть розраховувати на покриття своїх потреб у цьому матеріалі за рахунок імпорту внаслідок відсутності поблизу наших кордонів істотних джерел цієї сировини.
Через брак власного коксівного вугілля українським компаніям доводиться розширювати його імпорт – переважно, з Росії та США. У минулому році обсяг закупівель коксівного вугілля і концентрату склав близько 10,5 млн т (не рахуючи 500 тис. т коксу), а в поточному році, за прогнозами ДП «Укрпромзовнішекспертиза», цей показник може зрости до 11 млн т.
У той же час, існує матеріал, використання якого, в принципі, може допомогти українським металургам зменшити потребу у дефіцитних ресурсах. Мова йде про відновлену або горячебрикетированном залозі (DRI/HBI). Розроблені в 70-90-ті роки технології дозволяють отримувати з залізорудного концентрату окатишів металізоване сировина, що містить 85-95% заліза і придатне для безпосереднього використання в конвертерах і електропечах.
Суть технології прямого відновлення полягає в тому, що залізорудну сировину реагує в спеціальних установках з газом-відновником (чадний газ, водень), внаслідок чого міститься в ньому залізо переходить у металеву форму. Цей продукт швидко окислюється, а в присутності води схильний до самозаймання, тому відновлене залізо (DRI) у вигляді окатишів відразу ж використовують для виплавки сталі. Для отримання товарного продукту залізо брикетують, в результаті чого виходить HBI.
Завдяки виключенню з виробничого процесу доменної стадії отримання сталі з відновленого заліза обходиться без застосування коксу. При цьому DRI вважається більш якісним сировиною у порівнянні з чавуном або металобрухтом з-за меншою забруднення домішками – сіркою, фосфором, що потрапляють у чавун з коксівного вугілля, а також кольоровими металами, що містяться у брухті.
Тим не менш, DRI володіє і істотними недоліками, з-за яких його роль у світовій металургії досить скромна. За даними World Steel Association, в 2012 році в світі було вироблено всього 55,4 млн т цього продукту (а з урахуванням Росії – близько 60,6 млн т). Таким чином, з відновленого заліза у всьому світі виплавляється менше 4% сталі. Головна проблема DRI полягає в тому, що в якості відновника у найбільш поширених в світі технологіях використовується дорогий природний газ, витрата якого досягає 400 куб. м на тонну продукту. З-за цього вартість відновленого заліза на світовому ринку в даний час перевищує $500 за т CFR, що істотно більше, ніж у металобрухту або товарного чавуну. В принципі, для відновлення заліза в руді можна застосовувати і синтез-газ, що отримується з вугілля, але якість такого DRI нижче, ніж при використанні природного газу.
Тому велика частина світового виробництва DRI/HBI припадає на країни, що володіють чималими запасами природного газу або вугілля, але не мають значних резервів металобрухту. Це Індія, найбільший в світі виробник відновленого заліза, Іран, Венесуела, Мексика, Саудівська Аравія, Єгипет... В Росії DRI/HBI випускає група «Металоінвест», що володіє установками на Оскольський електрометалургійний комбінат (2,7 млн т в рік, виробництво для власних потреб) та Лебединському Гзк (2,5 млн т товарного HBI в рік).
В Україні відновлене залізо російського виробництва почали досить активно використовувати ще в першій половині 2000-х, коли ніякого дефіциту металобрухту в нашій країні не спостерігалося. Його використовували в якості замінника металобрухту, насамперед, підприємства, выплавляющие сталі в мартенівських печах, – ММК ім. Ілліча, «Азовсталь», Алчевський ГЗК. Втім, з 2008 року HBI отримувався та електрометалургійним заводом «Істіл» (нинішній ДЕМЗ). Максимальний рівень закупівель становив трохи більше 500 тис. т в рік.
В середині минулого десятиліття ряд українських компаній, які виявляли інтерес до налагодження виробництва DRI/HBI. Зокрема, у 2006 році спільний проект анонсували австрійська компанія Hares Group, лицензировавшая японську технологію ITmk3, і «Смарт-груп», яка тоді контролювала Інгзк. Використовувати в якості основної сировини відновлене залізо планувалося в проекті «Ворскла сталь» компанії Ferrexpo. Відповідні плани були також і у групи «Метінвест» на базі Північного і Центрального Гзків. Однак різке подорожчання природного газу в Україні поставило на всіх цих планах хрест.
Після кризи, коли в першу чергу виводилися з ладу мартенівські печі, український імпорт HBI скоротився. У 2010 році він становив 346,5 тис. т, а в 2012 – 259,7 тис. т. Купувався цей продукт, в основному, в якості заміни металобрухту, але, насамперед, інтегрованими меткомбінатами – в першу чергу, відносяться до групи «Індустріальний союз Донбасу». В останні місяці використання HBI дозволяло їм компенсувати дефіцит брухту.
В даний час інтерес українських металургів до відновленої залозу можна назвати досить обмеженим. В Україні виробляти цей матеріал безглуздо через дорожнечу природного газу, а розширення імпорту заважає висока ціна. При цьому вітчизняні підприємства, що випускають, в основному, дешевий комерційний прокат, не надто зацікавлені у високоякісній сировині. Однак незабаром ситуація може змінитися.
По-перше, із запуском електрометалургійного заводу «Інтерпайп сталь» в кінці минулого року дефіцит металобрухту в нашій країні знову загостриться. Особливо, якщо відновиться виплавка сталі на ДЕМЗ. При цьому імпортувати сотні тисяч тонн брухту українським підприємствам просто нізвідки. Поруч, з одного боку, Росія, де немає надлишків цієї сировини, а, з іншого, Туреччина – найбільший у світі імпортер металобрухту. Суперництво з російськими і турецькими металургами неминуче підніме ціни на лом в Україні до понад $400 за т (без ПДВ).
По-друге, «Металоінвест» в цьому році планує модернізувати установку з отримання DRI на Оскольський ЕМК, а 2015 року – ввести в дію модуль продуктивністю 1,8 млн т в рік на Лебединському Гзк. У перспективі можливе налагодження випуску відновленого заліза на Михайлівському Гзк. Крім того, DRI/HBI зацікавилися і деякі інші російські компанії. Завдяки цьому російський матеріал зможе надходити в Україну в помітних кількостях, а його вартість може зменшитися.
Нарешті, по-третє, в найближчі роки може з'явитися можливість налагодження випуску DRI/HBI в Україні – за умови застосування технологій, що використовують вугілля, а не природний газ. Зрештою, у минулому році Україна уклала угоду з Китаєм про придбання китайських технологій газифікації вугілля, що може застосовуватися навіть до низькоякісним бурим вугіллям. Звичайно, якість такого відновленого заліза буде не дуже високою, але воно буде досить ефективно замінити металобрухт або коксівне вугілля. Тому не виключено, що через пару років технології отримання відновленого заліза можуть виявитися актуальними в Україні.
ІА «Вільна преса»
